" Захотілося бурхливого життя..."
У Щербинівці Степан Васильченко працює в Ольгинському училищі на посаді молодшого вчителя. Жив учитель у напівпідвальній кімнаті. Життя в Щербинівці видалося йому справжнім виром. Тут все ще дихало горлівським повстанням, активними учасниками якого були у 1905 році і шахтарі Щербинівського рудника.
Я подумала, а скільки різних життєвих ситуацій стоїть за цими скупими рядками. Це заставило мене прочитати твори Степана Васильченка, преглянути матеріали, зібрані у музейній кімнаті, відомості про його життєвий шлях. те, що я дізналася дуже мене схилювало.
Виявилося, прототипами героїв творів письменника стали також і мої земляки. Мене дуже схвилювало оповідання " Чайка. Доля братів Коваленків не могла залишити мене спокійною. Я дуже співчувала старій Ковалисі, яка чайкою літала до своїх дітей, але нічим не могла зарадити, нічим не могла допомогти.
Я дізналася, що степан Васильченко товаришував з братами Харьківськими ,які мешкали у слободі Петрівці і працювали на Щербинівському руднику. Саме їх долю так талановито зобразив письменник у своєму творі.
У повісті нашого земляка Пилипа Гаврилова " Досвітні огні" я прочитала про те, що у Щербинівці у Степана Васильовича була кохана дівчина - Марія, яка наймитувала у місцевого багатія Мірошниченка. Доля цієї дівчини склалася дуже трагічно. Після того, якписьменника заарештували і посадили до вязниці , її довго тягали по судах у якості свідка. А потім батько видав її заміж за вдівця, який був набагато старшим за неї. Для мене стало справжнім відкритям те, що дочка цієї Марії - моя сусідка бабуся Марія Гамаюн. І це вона розповіла мені про долю своєї матері, яка до кінця життя боялася людей у будь - якій формі. Память про вчителя Степана Васильвича Панасенка вона зберігала все своє життя. І тепер я зовсім по - іншому вимовляю слова своєї екскурсії:
" Як живий стоїть переді мною Степан Васильович: чуб чорний, хвилями, вишита біла сорочка, рівні красиві брови, акуратні вуса, прямий доброзичливий погляд дуже любили Степана Васильовича учні. Цей молодий учитель постійно організовував вистави. Добре памятаю " Наталку Полтавку" , бачила й інші, але назв не запамятала...", - такі спогади прописьменника залишила колишня наймичка.
Свої враження про перебування у Щербинівці Степан Васильович змалював також і в оповіданні " Мужицька арихметика". В образах селян, які розважаються читанням арихметики, письменник зобразив селян із сусіднього села Петрівки, з якими часто спілкувався. А в образі монопольщика всі очевидці вгадали місцевого багача - крамаря із Петрівки Мірошниченка, який звинуватив С. Панасенка і ще деяких учителів в пограбуванні.
Про це письменник згадував у своїй повісті " Мій шлях" так: "Арештовано нас цілком неповинних, але мушу сказати, що наше учительське звання найбільш, мабйть, прислужилося до того". Цікаво, що і у вязниці Степан Васильович залишається учителем: він навчає грамоти осетина Олексія Хостанаєва, слухає осетинські казки, які майстерно розповідав Олексій, а через деякий час пише цикл " Осетинські казки".
Ось так, читаючи твори С.Васильченка, вивчаючи матеріали про його перебування у Щербинівці, я дізналася багато нового, цікавого про письменника, про наше селище, про нашу мову. У мені міцнішала любов до своєї малої Батьківщини, гордість за свій рідний край, бажання вивчати його цікаву історію. і тепер я не боюся, що мені під час екскурсії зададуть питання, на яке я не зможу дати відповіді. Тепер я зможу підказати всім бажаючим, де і що можна дізнатися про перебування Степана Васильченка у нашому селищі, порадити, які твори слід читати, щоб поповнити свої знання про наш край.
учениця 9 класу Набока Олександра
Коментарi