" Захотілося бурхливого життя..."

В Ічні Степан Васильченко пробує писати короткі новели. 1904 року вступає до Глухівського учительського інституту. Революцію 1905 року Васильченко зустрів студентом, він був одним із організаторів струдентського страйку. Після того, як усі студенти повернулися до занять, Степан Панасенко залишає Глухівський інститут.

У Щербинівці Степан Васильченко працює в Ольгинському училищі на посаді молодшого вчителя. Жив учитель у напівпідвальній кімнаті. Життя в Щербинівці видалося йому справжнім виром. Тут все ще дихало горлівським повстанням, активними учасниками якого були у 1905 році і шахтарі Щербинівського рудника.

Я подумала, а скільки різних життєвих ситуацій стоїть за цими скупими рядками. Це заставило мене прочитати твори Степана Васильченка, преглянути матеріали, зібрані у музейній кімнаті, відомості про його життєвий шлях. те, що я дізналася дуже мене схилювало.

Виявилося, прототипами героїв творів письменника стали також і мої земляки. Мене дуже схвилювало оповідання " Чайка. Доля братів Коваленків не могла залишити мене спокійною. Я дуже співчувала старій Ковалисі, яка чайкою літала до своїх дітей, але нічим не могла зарадити, нічим не могла допомогти.

Я дізналася, що степан Васильченко товаришував з братами Харьківськими ,які мешкали у слободі Петрівці і працювали на Щербинівському руднику. Саме їх долю так талановито зобразив письменник у своєму творі.

У повісті нашого земляка Пилипа Гаврилова " Досвітні огні" я прочитала про те, що у Щербинівці у Степана Васильовича була кохана дівчина - Марія, яка наймитувала у місцевого багатія Мірошниченка. Доля цієї дівчини склалася дуже трагічно. Після того, якписьменника заарештували і посадили до вязниці , її довго тягали по судах у якості свідка. А потім батько видав її заміж за вдівця, який був набагато старшим за неї. Для мене стало справжнім відкритям те, що дочка цієї Марії - моя сусідка бабуся Марія Гамаюн. І це вона розповіла мені про долю своєї матері, яка до кінця життя боялася людей у будь - якій формі. Память про вчителя Степана Васильвича Панасенка вона зберігала все своє життя. І тепер я зовсім по - іншому вимовляю слова своєї екскурсії:

" Як живий стоїть переді мною Степан Васильович: чуб чорний, хвилями, вишита біла сорочка, рівні красиві брови, акуратні вуса, прямий доброзичливий погляд дуже любили Степана Васильовича учні. Цей молодий учитель постійно організовував вистави. Добре памятаю " Наталку Полтавку" , бачила й інші, але назв не запамятала...", - такі спогади прописьменника залишила колишня наймичка.

Свої враження про перебування у Щербинівці Степан Васильович змалював також і в оповіданні " Мужицька арихметика". В образах селян, які розважаються читанням арихметики, письменник зобразив селян із сусіднього села Петрівки, з якими часто спілкувався. А в образі монопольщика всі очевидці вгадали місцевого багача - крамаря із Петрівки Мірошниченка, який звинуватив С. Панасенка і ще деяких учителів в пограбуванні.

Про це письменник згадував у своїй повісті " Мій шлях" так: "Арештовано нас цілком неповинних, але мушу сказати, що наше учительське звання найбільш, мабйть, прислужилося до того". Цікаво, що і у вязниці Степан Васильович залишається учителем: він навчає грамоти осетина Олексія Хостанаєва, слухає осетинські казки, які майстерно розповідав Олексій, а через деякий час пише цикл " Осетинські казки".

Ось так, читаючи твори С.Васильченка, вивчаючи матеріали про його перебування у Щербинівці, я дізналася багато нового, цікавого про письменника, про наше селище, про нашу мову. У мені міцнішала любов до своєї малої Батьківщини, гордість за свій рідний край, бажання вивчати його цікаву історію. і тепер я не боюся, що мені під час екскурсії зададуть питання, на яке я не зможу дати відповіді. Тепер я зможу підказати всім бажаючим, де і що можна дізнатися про перебування Степана Васильченка у нашому селищі, порадити, які твори слід читати, щоб поповнити свої знання про наш край.

учениця 9 класу Набока Олександра